Мій любий краю, у тобі печаль
Років зневаги, відчаю і болю.
Стискає серце невимовний жаль,
Що маєш нещасливу долю,
Що у тобі завжди дзвеніла сталь
Й червоно умивались близь і даль.
Ти марив бути мирним, ти хотів
Гостей приймати щедро й проводжати,
А мусив зустрічати ворогів,
Коритися і під ярмом стогнати.
Але ти завжди про свободу снив
То квітом крові, то колоссям нив.
І ось ти вільний, та господар твій
Забув свій рід мамоні на догоду.
Із тебе вийшов, та тобі чужий,
Відрікся і Розп'ятого, і плоду.
А плід Його є добрий, золотий —
У нім любов, повага й супокій.
Мій краю, чуєш: виє хижий вовк...
І хмарами клубочиться тривога.
Вбиває в землю поганин кілок
Із обрисами ідола Дажбога.
Зведе тебе язичницький божок,
І станеш пусткою, де морок і пісок.
Поклич Христа, нехай Його сліди
Скрізь відіб'ються на твоїх просторах.
Хай Він торкнеться і землі, й води,
Зайде у ліс, у степ, гостює в горах.
Бо лише з Господом, мій краю, лиш тоді
Не знатимеш ні горя, ні біди.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Крик души : Новый мир, Новое Знание, Новая Религия - Новый Человек - Лялин Андрей Владимирович (LAVScan) Не отвергай того, что не понимаешь, не отталкивай того, что не чувствуешь, но следуй тому во что веришь – лишь Своей Душе и Сердцу, ибо они от Бога, и приведут тебя - к нему…
…шел он дорогой Радости, и была та дорога – Своей…
…но пересекла ее дорога Скорби, и была та дорога – Чужой…
…и свернул он на Чужую дорогу, видя Горящий дом вдоль нее…
…и войдя в дом, - увидел Спящих в нем…
…и стал будить их, дабы Вывести их Оттуда…
…и Ненавидели Спящие его за то, что Не позволял Дремать им…
…ибо во Сне своем, Прельщены были - Великим будущим Чужим…
…а в Делах Своих, были – в Ничтожном настоящем своем…
…и будил он их Истово, дабы они Очнулись ото Сна…
…и вошли в Новое Будущее, Изменив Свое Настоящее…
…а настоящее их было – в Пепле и Золе дома того, на кой снизошли – Сон и Пламя…
…и не было у ТОГО настоящего, - Будущего, в доме Падшем том…
…ибо ВозДАСТся Каждому – по Делам его…
…и лишь только одному – по его Силам…
